Вінтажний стиль
Створення аксесуарів у вінтажному стилі залишається на піку моди. Для імітації вінтажу використовуються відповідні техніки обробки поверхні матеріалів: вирізання, надання потертості, зминання, випалювання, знебарвлення, тонування, декупаж, кракелюр, патина тощо.
Створюючи цілісний вінтажний образ у костюмі, дизайнер не завжди має можливість використовувати оригінальні елементи, що відповідають творчій ідеї, такі як вицвіла тканина, потерта фурнітура, коштовна стара брошка та інше. Водночас знання сучасних матеріалів і навичок роботи в техніках декорування поверхонь матеріалів здатні забезпечити сучасному дизайнерові необхідну творчу свободу в дизайн-проектуванні перспективних колекцій одягу з елементами вінтажу. Існує кілька способів зміни зовнішнього вигляду матеріалів відповідно до стилю та віку оригінальних зразків вінтажних елементів. Техніка штучного зістарювання застосовується залежно від проєктного завдання, а також властивостей і складу оброблюваного матеріалу. Наприклад, ефект «зношеності» тканини досягається такими методами, як механічний вплив, термообробка, фарбування, знебарвлення.
При механічному впливі (потертості) як інструмент використовуються матеріали різної жорсткості, такі як наждачний папір, камінь або повсть (для тонких тканин). Для створення ефекту матеріал піддають тертю до часткового руйнування структури його поверхні. Особливої виразності виробу надають потертості в місцях складок і швів. На тканину також можуть наноситися надрізи з подальшим тертям країв тканини чи виконуватись декоративне штопання.
Термообробка передбачає нагрівання матеріалу в печі до певної температури для надання пожовклого вигляду. З метою нерівномірної зміни кольору перед термообробкою (запіканням) на тканину може додатково наноситися барвник. Фарбування тканини може виконуватися натуральними барвниками (чай, цибульне лушпиння, соки рослин) або готовими хімічними фарбами. Існує кілька способів фарбування тканин з метою штучного зістарювання: часткове або повне занурення зволоженої тканини в розчин барвника, фарбування попередньо складеної або скрученої певним чином тканини, втирання або нанесення фарби сухим пензлем тощо. Метою обробки в цьому випадку є досягнення ефекту нерівномірного вицвітання тканини.
Для знебарвлення текстильних матеріалів застосовуються хімічні речовини (відбілювачі на основі хлору). Даний спосіб використовується для обробки натуральних тканин рослинного походження.
Декупаж (вирізання та наклеювання зображень, роздрукованих на тонкому папері) – техніка декорування, яка використовується для імітації розпису чи складної фактури рідкісних старовинних виробів (аксесуари, взуття, прикраси). Поверхня для декорування може бути будь-якою (дерево, пластик, скло, тканина, шкіра). Для тканини застосовується спеціальний декупажний клей-лак, що зберігає еластичність після висихання. Техніка має різні варіанти: прямий декупаж, зворотний (застосовується на прозорих поверхнях), з тонуванням чи розписом, декопатч (наклеювання часток розрізаного або розірваного зображення), об’ємний декупаж із застосуванням моделювальної пасти та інше.
Кракелюр (тріщини у фарбовому шарі) – техніка декорування, яка може застосовуватися для різних матеріалів. На тканині подібні ефекти створюються за допомогою воску (гарячий батик). Для твердих поверхонь, наприклад, при виготовленні сумок, взуття, поясів, застосовують однокроковий (однофазний) або двокроковий (двофазний) кракелюр. Однокроковий кракелюр створює враження потрісканої фарби, крізь тріщини якої видно основу. Техніка однофазного кракелюра дозволяє імітувати зістарені вироби з дерева й може застосовуватися для виготовлення декоративних елементів та фурнітури. Двокроковий кракелюр відрізняється прозорістю верхнього шару та тоншим фактурним рисунком, що дозволяє створювати ефект тендітної старовинної кераміки, скла, емалі. Першим шаром може бути розпис чи декупаж, який покривають спеціальним лаком-основою для двофазного кракелюра.
Приклади декорування та штучного зістарювання поверхонь текстильних матеріалів, фурнітури, декоративних елементів: а – знебарвлення та надрізання тканини; б – декупаж; в – однокроковий кракелюр; г – імітація металу, нанесення патини
Техніка нанесення патини відома також як різновид декоративного зістарювання й використовується для надання поверхні ефекту утвореного часом нальоту та затемнення в місцях поглиблень рельєфного рисунка. Найбільш доступним та універсальним засобом є акрилова патина. Техніка може застосовуватися при створенні твердих декоративних елементів костюма (ґудзики, брошки, деталі сумок тощо), для імітації фактури металу, наприклад, срібла. При цьому основа деталі може бути виготовлена з пластику або дерева.
В процесі підготовки майбутніх фахівців з дизайну одягу, вищезазначені техніки обробки поверхні матеріалів використовуються як в створенні елементів оздоблення та доповнень, так і в формоутворенні сучасного костюма. (повна версія статті: https://jrnl.knutd.edu.ua/index.php/artdes/article/view/277/303)
