Створення аксесуарів у вінтажному стилі залишається на піку моди. Для імітації вінтажу використовуються відповідні техніки обробки поверхні матеріалів: вирізання, надання потертості, зминання, випалювання, знебарвлення, тонування, декупаж, кракелюр, патина тощо.

Створюючи цілісний вінтажний образ у костюмі, дизайнер не завжди має можливість використовувати оригінальні елементи, що відповідають творчій ідеї, такі як вицвіла тканина, потерта фурнітура, коштовна стара брошка та інше. Водночас знання сучасних матеріалів і навичок роботи в техніках декорування поверхонь матеріалів здатні забезпечити сучасному дизайнерові необхідну творчу свободу в дизайн-проектуванні перспективних колекцій одягу з елементами вінтажу. Існує кілька способів зміни зовнішнього вигляду матеріалів відповідно до стилю та віку оригінальних зразків вінтажних елементів. Техніка штучного зістарювання застосовується залежно від проєктного завдання, а також властивостей і складу оброблюваного матеріалу. Наприклад, ефект «зношеності» тканини досягається такими методами, як механічний вплив, термообробка, фарбування, знебарвлення.

При механічному впливі (потертості) як інструмент використовуються матеріали різної жорсткості, такі як наждачний папір, камінь або повсть (для тонких тканин). Для створення ефекту матеріал піддають тертю до часткового руйнування структури його поверхні. Особливої виразності виробу надають потертості в місцях складок і швів. На тканину також можуть наноситися надрізи з подальшим тертям країв тканини чи виконуватись декоративне штопання.

Термообробка передбачає нагрівання матеріалу в печі до певної температури для надання пожовклого вигляду. З метою нерівномірної зміни кольору перед термообробкою (запіканням) на тканину може додатково наноситися барвник. Фарбування тканини може виконуватися натуральними барвниками (чай, цибульне лушпиння, соки рослин) або готовими хімічними фарбами. Існує кілька способів фарбування тканин з метою штучного зістарювання: часткове або повне занурення зволоженої тканини в розчин барвника, фарбування попередньо складеної або скрученої певним чином тканини, втирання або нанесення фарби сухим пензлем тощо. Метою обробки в цьому випадку є досягнення ефекту нерівномірного вицвітання тканини.

Для знебарвлення текстильних матеріалів застосовуються хімічні речовини (відбілювачі на основі хлору). Даний спосіб використовується для обробки натуральних тканин рослинного походження.

Декупаж (вирізання та наклеювання зображень, роздрукованих на тонкому папері) – техніка декорування, яка використовується для імітації розпису чи складної фактури рідкісних старовинних виробів (аксесуари, взуття, прикраси). Поверхня для декорування може бути будь-якою (дерево, пластик, скло, тканина, шкіра). Для тканини застосовується спеціальний декупажний клей-лак, що зберігає еластичність після висихання. Техніка має різні варіанти: прямий декупаж, зворотний (застосовується на прозорих поверхнях), з тонуванням чи розписом, декопатч (наклеювання часток розрізаного або розірваного зображення), об’ємний декупаж із застосуванням моделювальної пасти та інше.

Кракелюр (тріщини у фарбовому шарі) – техніка декорування, яка може застосовуватися для різних матеріалів. На тканині подібні ефекти створюються за допомогою воску (гарячий батик). Для твердих поверхонь, наприклад, при виготовленні сумок, взуття, поясів, застосовують однокроковий (однофазний) або двокроковий (двофазний) кракелюр. Однокроковий кракелюр створює враження потрісканої фарби, крізь тріщини якої видно основу. Техніка однофазного кракелюра дозволяє імітувати зістарені вироби з дерева й може застосовуватися для виготовлення декоративних елементів та фурнітури. Двокроковий кракелюр відрізняється прозорістю верхнього шару та тоншим фактурним рисунком, що дозволяє створювати ефект тендітної старовинної кераміки, скла, емалі. Першим шаром може бути розпис чи декупаж, який покривають спеціальним лаком-основою для двофазного кракелюра.

Приклади декорування та штучного зістарювання поверхонь текстильних матеріалів, фурнітури, декоративних елементів: а – знебарвлення та надрізання тканини; б – декупаж; в – однокроковий кракелюр; г – імітація металу, нанесення патини

Техніка нанесення патини відома також як різновид декоративного зістарювання й використовується для надання поверхні ефекту утвореного часом нальоту та затемнення в місцях поглиблень рельєфного рисунка. Найбільш доступним та універсальним засобом є акрилова патина. Техніка може застосовуватися при створенні твердих декоративних елементів костюма (ґудзики, брошки, деталі сумок тощо), для імітації фактури металу, наприклад, срібла. При цьому основа деталі може бути виготовлена з пластику або дерева.

В процесі підготовки майбутніх фахівців з дизайну одягу, вищезазначені техніки обробки поверхні матеріалів використовуються як в створенні елементів оздоблення та доповнень, так і в формоутворенні сучасного костюма. (повна версія статті: https://jrnl.knutd.edu.ua/index.php/artdes/article/view/277/303)

Вінок створений за мотивами українського народного вбрання і може використовуватися як доповнення до сучасного костюма в етнічному стилі.

Вінок – один з найдавніших елементів, який несе в собі красу та наповнений глибокими споконвічними символами. Його кругла форма – знак цілісності, безперервності та гармонії, можливо тому український вінок є втіленням чистоти та ідеї продовження роду. Додаткову семантику додають вінку особливі властивості рослин, з яких він сплетений, і дійство плетіння як таке. Кожна квітка, стрічка, колосок, згідно з традицією, уособлюють душевні якості власниці або є побажанням добра і благополуччя.

Безумовно, у різних областях України традиції плетіння вінків мали свої, тільки їм притаманні риси, але факти, що збереглися дотепер, дозволяють виділити найбільш характерні особливості вінків, які зустрічалися в багатьох регіонах.

Історично український вінок, крім квітів, обов’язково прикрашався стрічками, які закінчувалися трохи нижче за дівочі коси, щоб сховати їх від «недоброго ока». Світло-коричнева стрічка у вінку була символом землі, жовта – сонця, зелена – краси та молодості, синя – символом неба та води, що дають силу, помаранчева – символом хліба, фіолетова – мудрості, малинова – душевності, щирості, рожева – добробуту і достатку. Білі стрічки зав’язували на вінок лише тоді, коли вони були вишиті: на одній — сонце, на другій — місяць.

В українській культурі вінок – дівочий головний убір, який носили юні дівчатка і молоді незаміжні дівчата. Він був улюбленою прикрасою й міг багато розповісти про жіночу душу, відтворюючи події життя, надії та наміри.

Коли дівчинці виповнювалося три роки, мама плела їй перший вінок із трав і ніжних польових квітів. Кожна рослина у вінку мала лікувальні властивості та була оберегом. У шість років додавалися яскраві волошки – символ юності та здоров’я, і ​​маки – для зміцнення розуму та спокійного сну.

З віком дівчинки гама ставала багатшою і барвистішою. Починаючи з 13 років, кожен її вінок вже ніс світові певне повідомлення, висловлюючи стан і прагнення дівчини.

Вінок Кохання

символізував дівочу красу. Квітка ромашки, яка входила до складу цього вінка, поєднувала символіку чистоти із символікою міцної родини. Серед ромашок вплітали квіти яблуні чи вишні, а над чолом – гроно червоної калини.

Вінок Надії

Коли дівчині не щастило в коханні, вона плела вінок із польових маків і волошок. Іноді такий вінок дарувався несміливому хлопцю як визнання.

Вінок Відданості

плели з волошки та любистка. Козак брав його з собою в дорогу, напевно знаючи – вдома його люблять і чекають.

Існував також і вінок Розлуки з квітів первоцвіту – символу недовговічності, і вересу – символу безнадійності та самотності, який дівчина дарувала коханому під час розлуки.

Український весільний вінок

Весільний вінок був найяскравішим і найбільш значущим. Його зазвичай плели з троянд – символу краси та кохання, з додаванням інших квітів і рослин.

Весільний вінок, крім своєї оберегової та символічної функції, був справжнім витвором мистецтва. На його виготовлення йшло від кількох днів до місяця залежно від величини та складності виконання.

Сьогодні ми спостерігаємо відродження інтересу до цієї чудової традиції. Багато відомих дизайнерів черпають натхнення у самобутньому національному вбранні та барвистому українському вінку. Цей яскравий і стильний аксесуар часто можна побачити як на традиційних пишних святах, так і на ультрасучасних молодіжних вечірках.

Для нас це є дуже цінним, оскільки саме сьогодні, у стрімкому вирі подій та змін він дарує нам енергію добра і краси, нагадуючи про жіночність, єдність природних начал і таїнство життя.